Повернутися на головну сторінку | Регистрация | Вход
Чт, 28.03.2024, 17:57
Приветствую Вас гість | RSS
[Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум для рафтерів » ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКІВ ЗАПЛИВІВ » Приїжджайте в Закарпаття! Приїжджайте люди добрі... » Саме те про що мріяв (Спогади про моє перебування на Тисі.)
Саме те про що мріяв
tyssa Дата: Вт, 13.05.2008, 16:05 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Администраторы
Повідомлень: 33
Репутація: 1
Статус: Оффлайн
Нарешті сесія позаду і настали довгождані канікули. Саме завдяки їм ми набираємось сил і наснаги, щоб знов із новими силами гризти, такий нелегкий, граніт знань. Через те що час на відпочинок обмежений, кожен старається провести його з максимальною користю. Як правило, молодь полюбляє виїжджати на природу. І це здорово. Думаю кожен погодиться зі мною, що день проведений на чистому повітрі - не зрівняти з тижнем проведеним у шумному, спекотному, із запахом розплавленого асфальту, місті. Тут організм людини очищається від пилюки, чадних газів і поповнюється силою. І як після цього не вирватись хоч на декілька днів у гори, тим більше що до них рукою подати.

Саме про такий відпочинок я і мріяв. На моє щастя доля посміхнулась мені. А було це так. Студентам відділення журналістики запропонували поїхати на чотириденний сплав по Тисі. Почувши про це у мене одразу з пам’яті випливли дитячі мрії про подорож на плоті по річці. І тут я зрозумів - це мій шанс. Без усіляких вагань я записався до складу команди і з нетерпінням чекав дня від’їзду. Чекати довелось недовго. Вже скоро ми стояли з своїми рюкзаками біля машини, готуючись до одної із кращих подорожі в нашому житті. Першого дня ми спочатку навідались в місто Мукачево, щоб приєднатись до команди інструкторів та взяти спорядження. З нами в команді був і відомий по всіх країнах СНД інвалід-візочник Олександр Сухан, який вперше в історії України буде сплавлятись по річці.
Під вечір ми дістались Велятинського мосту, що розташований в Хуському районі, там ми і почали розкладати табір. Буквально за пів години на моїх очах виросло невеличке містечко з наметів. Опісля інструктори взялись готувати вечерю, а інші тим часом пішли збирати хворост для вогню. Їжа виявилась напрочуд смачною, і за кілька хвилин в казані було порожньо. Тоді я дійсно відчув наскільки на свіжому повітрі розігрується апетит. Помивши посуд ми всі сіли біля вогнища і почали обдумувати розпорядок завтрашнього деня. Раптом навколишню темряву розрізало світло фар. Це приїхало троє працівників продюсерського телебачення міста Києва, які вирішили приєднатись до нашого сплаву. Поснідавши зранку, ми почали налагоджувати плавзасоби, щоб потренувати новачків, перед сплавом. Вже за декілька хвилин резиновий плот був спущений на воду. Мені і ще трьом новачкам були видані весла і дана команда сідати в плавзасіб. До нас приєднався і інструктор, який навчив нас основним прийомам плавання. Спочатку було важко. Всі члени плота гребли порізно, тому і пливли ми як черепахи, не зважаючи на стоячу воду в місті де ми тренувались. Та потрохи кожен з нас почав відчувати ритм, і діло пішло на краще. Відчувши що команда готова інструктор дав команду на берег. Розібравшись з резиновим човником всі члени нашої команди дружно посідали в мікроавтобус і рушили. Машина завезла нас за 10 кілометрів від табору. Дібрались до місця досить швидко. Це була невеличка поляна з крутим бережком, а внизу швидко текла Тиса. Всі почали накачувати плавзасоби та готувати спорядження, звичайно під пильним оком інструкторів. Згодом всі вони були спущені на воду. Кожен був розподілений по плотам та катамаранам. Сівши на свої місця ми дружно рушили.
Підхопивши нас течія понесла у невеличку, але захоплюючу подорож. Багато гребти веслами нам не доводилось, хіба що рулювати і вирівнювати. Течія стрімко несла нас і потрібно було лише на ній залишатись. Під час весняної повені річка наносила багато дерев. Інколи вони лежали на дні і тільки одна гілочка виглядала назовні. Саме такі дерева представляли найбільшу небезпеку. Вони могли легко розпороти будь-який плавзасіб. Тому головним завданням тих хто сидів попереду було сповіщати про небезпеку. Інколи траплялись моменти коли течія несла нас на декілька таких корчів одразу, або просто на міль.


Саме тут головну роль відігравав досвідчений інструктор. Адже його головним завданням було вивести плот з командою з таких ситуацій. Інколи доводилось гребти проти течії, а справа це нелегка. Коли ми допливли до табору всі одразу відчули як змучились. Старші взялись за приготування вечері, а інші пішли за дровами.

По поверненню всі залюбки пішли поплавати. Особисто мені дуже сподобалось спускатись на спині по течії, яка стрімко несла тебе до берега. І взагалі природа тут була надзвичайно гарна. Великі гори, які розкинулись навкруги з їхніми пишними лісами, а між ними шумить в’ючись річка. Повітря й справді тут надзвичайно чисте, з кожним подихом ти відчуваєш що набираєшся сил. Ось уже відчувається запах борщу та гречки. Доречі на смак вони нічим негірші. Доївши другу порцію я приєднався до членів нашої команди, які сіли навколо вогнища, і слухали спів сопілки. Далі було прощання з нашими київськими гостями, яким потрібно було вже від’їжджати. Спати лягли рано бо знали який важкий день нас чекав попереду. Зранку вставши ми швидко поснідали і почали збиратись в дорогу. Нам потрібно було чим скоріш виїхати, адже пливти в спеку дуже важко. На наші човни ми приладнали державні прапори, які гордо здіймались над ними. Швидко зібравши намети і прибравши територію ми посідали на плавзасоби і рушили. Важкість шляху полягала в тому, що попереду течія дуже повільна, а інколи і зовсім відсутня. Отож доводилось багато веслувати. По дорозі нам траплялись туристи, які відпочивали на березі річки, і поселення з смішними дітлахами, які супроводжували розпитуючи хто ми і звідки. І скільки було радості коли хтось з нас посигналить їм. Отак весело пливучи ми дістались Королевського кар’єру. Там ми і пристали пообідати. А сонце тим часом безбожно пекло, і єдиним спасінням була Тиса, яка манила нас своєю прохолодою. Трохи перепочивши і з новими силами ми сіли на весла. Пливучи ми перекидувались жартами, інколи змагались між собою на човнах. Так не зчулись, як дістались пункту призначення. Там на нас вже чекали учасники щорічного запливу „Євротиса”. Всі вони переважно були угорцями, і хоч ми не розуміли їхніх вигуків, ясно було одне - вони раді нас бачити. Розбивши табір частина почала готувати вечерю, а інші зводили невеликий екран, для мультимедійного проектора. Так ви все правильно зрозуміли. Ввечері планувалось показувати фільм про нашого члена команди Олександра Сухана. На прем’єру також прийшли угорці для яких фільм по ходу перекладався. Після перегляду організатори приготували для нас сюрприз. Ним виявилось 6 кілограм м’яса, з якого вийшов чудовий шашлик. Здорово наївшись ми розбрелись по наметах. Вставши вранці ми почали готуватись до заключного етапу нашого сплаву. Хтось складав намети, хтось підкачував плавзасоби, а хтось прикрашав їх кольоровими прапорцями. Одним словом готувались серйозно, адже Україна вперше бере участь у „Євротисі”. Сюди приїхали і закарпатські телебачення, щоб зняти цей історичний момент. Вирушили в супроводі швидких каное угорських учасників. Погода нам сприяла. Небо затягнули хмари, сховавши нас від сонця. Попереду у нас було 40 кілометрів шляху до кордону з Угорщиною. Пливли досить швидко, фотографуючи один-одного по дорозі. Угорці обганяючи нас на своїх швидких засобах, щось весело вигукували нам махаючи при цьому руками. Ми теж охоче відповідали їм взаємністю, тож піднятий настрій супроводжував нас усю дорогу. Кілька разів зупиняючись ми охоче плавали в річці. Так не зчулись як на обрії з’явився кордон з загоном прикордонників, і п’ятигодинний сплав залишився позаду. І ми всі трохи засмутились, адже це наша кінцева зупинка. Вийшовши на берег всі разом попрощались з угорцями та нашими новими друзями, які попливли далі. Нас зігрівала лише одна думка, що спогади про цю незабутню подорож залишаться з нами назавжди, і може на наступний рік нам пощастить знов сплавитись по Тисі, посмакувати польової кухні і просто весело провести свій відпочинок.

Володимир Феськов, студент відділення жрналістики УжНУ.


2002, 2003, 2004, 2005, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015
Залишайтеся з нами, Ми працюємо для Вас.
 
Форум для рафтерів » ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКІВ ЗАПЛИВІВ » Приїжджайте в Закарпаття! Приїжджайте люди добрі... » Саме те про що мріяв (Спогади про моє перебування на Тисі.)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:


Copyright IRS "DKZ" © 2024 |
META - Україна. Українська пошукова система Экстремальный портал VVV.RU