Головна сторінка | Регистрация | Вход
Пн, 18.12.2017, 23:36
Приветствую Вас гість | RSS
Меню сайту
Яндекс.Метрика
Наше опитування
Дайте оцінку ідеї сайту
1. Відмінно
2. Добре
3. Непогано
4. Погано
5. Жахливо
Всього відповідей: 32
Міні-чат
 

Визначні місця, історична довідка, легенди, перекази, фотофакти і все чим славні та відомі місця по маршруту проходження рафтингу "По Тисі разом"

Матеріал готується для висвітлення,
Вибачте за незручності
 
 
 
==========================  пробний матеріал  =====================
 
 


Хустський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Площа — 1 000 кв.км (65 500 га — с/г земель, 40 % — ліси). Район межує з Румунією. Загальна кількість населених пунктів складає 57, з яких 1 місто, 21 велике село. Середня густота населення — 94,8 чол. на 1 кв.км. Населення Хустського району складає 127,3 тис.чол., з яких міське населення — 40,6 тис., а сільське — 86,7 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у районному центрі - місті Хуст (32,5 тис.чол.). Загалом на території району проживають представники різних національностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.

Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Хустщини є вершина Лак, що підіймається на 1 134 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля. На території району знаходиться «Закарпатське море» — Вільшанське водосховище та вулканічне Липовецьке озеро, яке, до речі, розташоване у горловині давнього вулкану. Про нього розповідають багато таємничих історій.

В районі знаходяться унікальні дерев'яні церкви у селах Данилово, Крайниково, Сокирниця, Олександрівка, окрім того тут є декілька монастирів жіночий православний у селі Драгово-Забродь, жіночий православний у селі Липча, чоловічий православний у селі Iза-Нанково, чоловічий православний у Хуст-Городилово, чоловічий православний у Хуст-Колесарово.

Цікаво, що на території району знаходяться два середньовічні замки Хустський ХІ-XVIII ст. та Вишківський XIII-XIV ст. Руїни Хустського замку — у 1191 р. угорські королі закінчили будувати фортецю, будівництво якої йшло понад сто років. Після 1526 р. замок перейшов до Трансільванського князівства. У 1709 р. у замку відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників Ференца ІІ Ракоці. У 1766 р. під час великої грози над Хустом блискавка влучила в порохову вежу замку і запалила її, від чого значна частина фортеці була знищена.

Залишки Вишківського замку — перша згадка про фортецю відноситься до кінця ХІІІст. (1281 р.), коли брати Мік та Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань на землях, подарованих їм угорським королем Ласло ІV побудували на горі Вар-Гедь (висота 589 м) земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам'яна сіль. У 1300—1350 рр. фортеця була центром Мараморського комітату.

Цікаво що саме на Хустщині у 1874 р. винахідник А. Єнковський із села Стеблiвки винайшов машину для механізованого збирання пшениці, яку пізніше запатентували у США як комбайн.

Не менш цікавим є те, що після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України і про це чітко було заявлено на з'їзді саме у невеличкому тоді містечку Хуст, 21 січня 1919 р.

А через два десятиліття Хустщина дала закарпатській історії черговий поворот 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення — Карпатська Україна з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.

Слава села Шандрова або сьогоднішньої Олександрівки на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу — сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води — ропи там не поменшало.

Флора Хустщини представлена унікальними рослинами: астра альпійська, еритреній собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирізаний, тирлич жовтий, тис ягідний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, льон гірський. Серед тварин особливо поширені на Хустщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: пструг струмковий, лосось дунайський, харіус, умбра, бабець, марена, головень, плітка, карась. На території Хустщини розташований Хустський масив Карпатського заповідника «Долина нарцисів», а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини Карпат. Саме тут ростуть унікальні дикі гірські нарциси, які не збереглися ніде більше у Європі. Як стверджують вчені, в льодовиковий період сталися геологічні катаклізми і з гір зповз величезний шмат землі разом з рослинами, які і стали знаменитістю цієї долини. А ось неподалік с.Іза знаходиться знаменита на всю Україну оленяча ферма, де вирощують плямистих оленів з метою здобуття з рогів цих благородних тварин важливої медичної сировини — пантокрину.

Національний склад населення

(за даними перепису 2002 року)

  • українці - 92100 чол. (95,3 відсотка)
  • угорці - 3800 чол. (3,9 відсотка)
  • росіяни - 773 чол. (0,8 відсотка)


      ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------


Уже в давнину на Закарпатті були поселення людей. Якщо б ми з вами були археологами, то довго могли б говорити про різні пам'ятки, найдавніші з яких нараховують 1 000 000 років.

Власне, найдавніші знахідки Закарпаття відносяться до палеоліту (старий камінь), який подiлявся на перiоди: нижнiй палеолiт (2 млн. р. до н. е. - 40 тис. р. до н. е.) і верхнiй палеолiт (40 тис. р. до н. е. - 12 тис. р. до н. е.). Найперші люди на території Закарпаття зупинялися біля таких місць, як Королево (найдавнiша стоянка в Центральнiй i Схiднiй Європi - 1 млн. 100 тис. років), Рокосово, Ужгород, печера Молочний камiнь (Тячiвський район). Первісні люди мали знаряддя працi з каменю, кiсток, дерева - рубила, скребла, гостроконечники, рiзцi, чопери, ножi. На територiї краю у цей час був теплий клiмат у горах, а в низовинi шумiло море, про що свiдчать знахiдки черепашок вимерлих молюскiв. Пiзнiше клiмат став холоднiшим i сухiшим, у горах росли сосна, береза, горiх, граб, бук, смерека) у низовинi - степовi трави. У цей час винайдено спосiб добування вогню, з'явився перший одяг, першi житла у печерах, першi твори мистецтва (наскельнi малюнки). Люди займалися мисливством на мамонтів, гiєн, печерних ведмедiв, збиральництвом (корiння, дикi плоди, трави).

У час мезоліту (середній камінь, 12 тис. р. до н. е. - 5 тис. р. до н. е.) знаходимо древні стоянки біля Кам'яниці, Дiброви. Саме тоді до мисливства, збиральництва додається риболовля. Люди мезолiту жили в землянках, влітку у куренях. Вони вже мали кращі знаряддя праці: тесла, долота, рiзноманiтнi наконечники, лук i стрiли, гарпун. У цей час формуються племена. Людина поступово переходить до осiлого способу життя, приручає тварин, розпочинає торгувати.

У неоліті (новий камінь, 5 тис. р. до н. е. - 3 тис. р. до н. е.) з'явилися нові способи обробітку каменню (шліфування, сверління) знаряддя працi (сокири, гачки, пряслицi), ткацтво, гончарство (розмальована керамiка). Поступово людина виходить з залежностi вiд природи, вона жила в землянках, напiвземлянках, поблизу рiчок. У кутках житла ставили глинянi печi. Люди часто змiнювали мiсце життя через виснаження грунту. В неолiтi людина перейшла вiд присвоювання дарiв природи до їх виробництва. Відбувся подiл на землеробiв та скотарiв. Скотарство сприяло заселенню гiрських районiв, про це свiдчать дуже давні назви урочищ, які згодом стали назвами відповідних поселень: Волове, Воловець, Скотарське, Бичків, Чабанiвка. Разом iз скотарями переселялися їх сiм'ї, будувалися гiрськi хати-колиби, iз збiльшенням сiмей, росло формуються такі культури як Крiш, буковогiрська, лiнiйно-стрiчкової кераміки, Тисаполгар.

Археологiчнi знахiдки мiдно-бронзового вiку (3 тис. р. до н. е. - 1 тис. р. до н. е.) на територiї Закарпаття - це поселення, могильники, кургани, скарби-пам'ятки. Тут знайшли чимало металевих знарядь праці, зброю та прикраси (сокири, браслети, серпи, злитки бронзи, мечі, підвіски, фібули). До речі, бронзова колекція Закарпаття - одна з найбільших в Україні, вона нараховує до 2 тисяч бронзових предметів. І це не дивно, адже у період ХІІ-VІІІ ст. до н.е. Закарпаття було одним з центрів середньоєвропейського бронзоливарного виробництва. Культури мiдно-бронзового вiку: Нiршег-Затiн, Схiдно-Словацька, Отомань, Станово, Вiттенберг.

Серед культур залізного віку (1 тис. до н. е. - наш час) виділяються: культура Гава-Голiгради, куштановицька, латенська (остання представлена, зокрема, великим металургiйним центром на р. Ботар, Виноградiвський район). Кельти принесли на Закарпаття найбiльш розвинуту культуру тодiшньої Центральної Європи. Бiля Мукачева знаходився найбiльший металургiйний центр, другий у Європi, опiдум-городище Галiш-Ловачка, тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі iнструментiв, майстернi (ювелiрнi, кузнi), ножицi для стрижки овець, оковки гiрських човнiв, коси, зернотерки, мечi, млинки, наковальнi, щити, фiбули, срiбнi монети.

Потім відбувся прихiд гето-дакiйських племен (фракiйцiв). Даки розгромили кельтiв, якi вiдiйшли до Нiмеччини. Даки будували поселення на високих берегах рiчок: Стремтура (Iршава), Шелестово, Арданово, Читаття (Солотвино). Укріплення iснували на випадок вiйни i для охорони торгових шляхiв (закарпатська сiль мала велику цiннiсть), в самих городищах жили тiльки охоронцi. Пізніше утворилася мiцна патрiархально-рабовласницька держава гето-дакiв. Найбiльший її розквiт був у 40-i роки до н. е. в перiод правлiння царя Буребiсти, а пiзнiше - за Децебала. Але легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98-117 р.) розгромили дакiв, зруйнували на Закарпаттi городище в Малiй Копанi. І у 107 р. утворюється провiнцiя Риму, Верхня Дакiя, "Dacia Superior" (пiвнiчний кордон по р. Самош). Закарпаття входило у безпосередню контактну зону з Римською iмперiєю. Археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальнi в Солотвинi, скарби у Нанково (1 тисяча срiбних римських монет), Брестові (25 золотих монет), Руському Полі, Гайдоші. У цей час дiяв Затисянський металургiйний центр (Дяково, Вовчанське), а біля річки Мiц виник найбiльший в Центральнiй Європi гончарний виробничий район.

У IV ст. до Панонії прийшли гуни. На середину V ст. у межирiччi Дунаю i Тиси утворюється полiтичний центр гунiв на чолi з легендарним вождем Атiлою. Під час великого переселення народів у Потиссi з'явилися племена гепiдiв, вандалiв, бургундiв, остготiв, лангобардiв, слов'ян. Пiд владою аварського каганату наш край опинився під кiнець VII ст. Щодо появи на Закарпатті слов'янського населення, то можна виділити такі етапи розселення слов'ян у Верхньому Потиссi:

1. Перша половина I тис. н. е. - поява перших слов'янських груп (пшеворська, пряшiвська культури).

2. V-VII ст. - масове заселення Закарпаття носiями празької культури. Тоді ще не було подiлу на схiдних, захiдних, пiвденних слов'ян, тобто iснував загальнослов'янський свiт.

3. VIII-IX ст. - формування на схiднословянських землях давньоруської культури, поширення назви "Русь" на територію хорватського населення Верхнього Потисся.

Частина хорватів потім переселилася на Балканський півострів, а частина залишилася у Карпатах, створивши об'єднання Велика Хорватiя. Очевидно, у IX столітті тут з'являється новоутворене слов'янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні - з Болгарським царством. Саме тоді і відбулося поширення християнства на Закарпаттi. Вже у 80-90 рр. IX ст. вигнанi з Великої Моравiї учнi Кирила i Мефодiя приходять на Закарпаття, де засновують монастирi в ідеальній неприступній гірській місцевості. У цей час Закарпаття потрапляє у сферу впливу Київської Русі.

Новим етапом нашої історії став перехiд угрiв, очолених вождем Алмошем, у 896 році через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: "воевати на живущие волохи и словiни". А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався "res nullis" - нiчия територiя, або "terra indagines" - буферна зона.

Спершу тут зберігалася влада місцевої слов'янської знаті. А починаючи з ХІ і завершуючи ХIII ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. У документах наш край згадувався, як "Marchia Ruthenorum". В ХІІ ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської областi саксонцiв, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасiя (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечiй горi, де жили ченцi з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства: у 1214 р. оформився Ужанський комiтат, у 1262 р. - Угочанський комiтат, у 1263 р. - Березький комiтат, а у 1303 р. утворився Марамороський.

Трагічною сторінкою історії став березень 1241 р., коли армiя жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах, і монголо-татари хана Бату перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачево, Ужгород, Тячiв, Солотвино, багато сіл. А потім у 1242 р. стався раптовий вiдхiд татаро-монголiв з Угорщини. У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив нiмецьких та iталiйських виноградарiв i виноробiв (вiнцелерів) на спустошенi монголами землi Закарпаття. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династiя в Угорщинi, Анжуйська. Але жупан Унга (П. Пете), жупан Берега (Б. Копас), жупан Угочi (I. Мойш) пiдняли повстання проти окатоличення слов'янського населення, проти нового короля Карла Анжу, який хотiв централiзувати державу. Ще раніше жупани вели з князем галицьким Левом Даниловичом переговори про обрання королем Угорщини його сина Юрiя, онука Бейли IV. Та все-таки у 1317 р. сталася поразка опозиційної феодальної фронди. Переміг молодий король Карл Роберт, якому сильно допомогли в цьому графи Другетті з Iталiї.

Історія потекла по новому руслу. Вже наприкiнці XV ст. у комiтаті Унг нараховувалося 205 поселень, у комiтаті Берег -122, у комiтаті Угоча - 76, у комiтаті Марамарош - 128. Загальна чисельність населення нашого краю була близько 100-115 тисяч чоловiк. Цікаво те, що у селах Липча, Iза, Довге, Драгово, Бедевля, Вишково, Вiльхiвцi, Кричево, Чумалево, Угля, Колодне, Вонiгово проживали вільні селяни-немешi. А ось мiське право мали Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Севлюш, Вари, Бiлки, Вишково, Тячево, Вилок, Косино, Чинадiєво і т.д. Всього на Закарпатті тоді було близько 20 мiст. Серед майстрів були найбільш поширенні такі професії, як: каменярi, кравцi, шевцi, пекарi, столяри, цирюльники, гончарi, золотарi, колiчники, ковалi, кушнiри. Якраз у XVI ст. на території Закарпаття почали поширюватися протестантські релігійні рухи у вигляді лютеранства, кальвінізма i цвiнглiанства. До того ж у гірській місцевості, розпочалася з дозволу угорських королів галицька колонiзацiя: українці-лемки заселяли комітати Унг, Берег, українці-бойки - Берег, Унг, а українці-гуцули - Марамарош.

У 1376 р. королева Угорщини та Польщi, Ержибет, надала Мукачеву статус привiлейованого міста, а також дала дозвiл користуватися власною печаткою. І ось у 1394 році на Закарпаття з Литовсько-Руської держави прибув відомий подільський князь Федір Корятович, який зробив багато корисного для культурного збагачення нашого народу. Він заснував монастир на Чернечій горі, а вже у 1440 р. було засновано окреме Мукачiвське єпископство. У 1514 р. відбулося велике селянське повстання куруцiв-хрестоносцiв в Угорщинi пiд проводом Дьордя Дожi (у повстанні брало участь близько 100 тисяч чоловiк). Повстанці неодноразово нападали на Ужгород, Мукачево, Хуст, Королево. Та все змінилося у 1526 р., коли сталася битва при річці Могач, де угорцi зазнали поразку вiд туркiв і втратили свого короля Лайоша II, останнього з династiї Анжу. Угорське королівство було розділене на три частини:
1.Трансильванське князівство - васал турецької iмперiї.
2.Центральна Угорщина - під владою турецької імперії.
3.Західна і Північна Угорщина - під владою австрійських Габсбургів.

У 1526 р. Янош Заполяї, стає князем Трансильванiї-Семигородщини до складу якої увiйшли наші комітати Берег, Угоча, Марамарош. Австрiя контролювала закарпатський комітат Унг. У цей час і розпочалися війни між католицькою Австрією та протестантською Трансильванією.

Але незважаючи на те, що Трансильванське князівство, до складу якого входила більша частина Закарпаття, офіційно підпорядковувалося Османській імперії, угорські князі аж ніяк не бажали коритися азіатському впливу. І ось вже у 1566 р. повторився похiд туркiв на Закарпаття i Словаччину. Було пограбовано Берегово, Севлюш, Вари, Мочола, Кiдьош, Астень, Дiдово, Буча, Бiгань, Береги, Косино, Квасово, Гута, Бене.

Закарпаття XVI-XVII ст. - це в першу чергу край, де сталося зародження масового опришкiвства. Особливо були відомі своєю дiяльнiстю загони опришкiв у селах Люта, Загорб, Поляна, Дубриничi, Ростока, Волосянка, серед отаманів опришкiв: Л. Варга, I. Сивохоп, О. Руснак, П. Орос, С. Форгач, Шотвош, Пинтя. Саме у нашому краї відбувся перший страйк в Угорщинi: у 1551 р. страйкуючi солекопи Солотвина покинули шахти i стали табором бiля Нодь Баньї, вони вимагали полiпшення свого становища та скасування смертної кари.

Пізнє середньовіччя ознаменувалося такими подіями в суспільному і господарському житті краю:
а) початок промислового вирощування грецьких горiхiв, яблук та шовковицi. Поширення промислових посадок кукурудзи та конюшини;
б) масове створення мануфактур, особливо у Березькiй жупi, тут було близько 100 підприємств. У Береговi проживало 11 кравцiв, 19 чоботарiв, 5 бондарiв, 4 гончарi, 5 ковалiв, 5 кушнiрiв - усього 8 цехiв. Ужанська жупа мала: залiзоробнi мануфактури (Ремети, Анталовцi, Лумшори), 20 лiсопилень, мануфактури по виробництву поташу i селiтри. Жупа Марамарош славилася обробкою дерева i залiза (Вишково, Крива, Буштино, Бичкiв), домнами i ливарництвом (Косiвська Поляна, Бутфалва), лiсопильнями (Ясiня, Бичкiв, Усть-Чорна), виробництвом взуття (Хуст). В жупі Угоча знаходився найбiльший бондарний цех;
в) використання мiнеральних вод. У спецiальних заглибинах у скелях нагрiвали розпеченим камiнням мiнеральну воду, в якій лікувалися. Це були прообрази перших санаторіїв-курортів.
г) у краї вже налічувалося 700 сiл, де дiяло близько 40 шкiл. А мiста поділялися на: приватновласницькi - Мукачево, Берегово, Береги, Косино, Вари, Севлюш, Свалява, Нижнi Ворота; казеннi - Ужгород, Перечин, В. Березний; короннi - Вишково, Тячево, Хуст.

Та історія не може йти по одній прямій і ось вже у 1604-1606 рр. розпочалося антигабсбурзьке повстання пiд проводом Iштвана Бочкаї, яке заторкнуло і три закарпатські комітати. Воно пізніше знайшло своє продовження у 1678-1685 рр., коли відбулося угорське національне повстання пiд проводом князя Iмре Текелi проти Габсбургiв, де основною базою повстанців було знов Закарпаття.

До речі, приємним фактом є те, що у 1634 р. уряд Австрійської імперії видiлив для закарпатцiв кiлька мiсць у Трнавському унiверситетi. Але чи не найголовнішою подією ХVІІ ст. у нашому краї було 24 квiтня 1646 р., коли проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об'єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi. Вже у 1689 р. вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких общин iсторичного Закарпаття до Ватикану. А у 1696 р. у селі Марiє-Повча (сьогоднішнє мiсце паломництва греко-католикiв) вперше заплакала iкона Дiви Марiї, зараз ця ікона знаходиться у Вiднi (Австрiя).

Але у 1690 р. перестало iснувати Трансильванське князiвство. Тепер вже усе Закарпаття увійшло до складу Австрiйської iмперiї. Та вже у 1703 р. почалася визвольна вiйна угорцiв проти Австрiї пiд проводом князя Ференца II Ракоцi. Спочатку його пiдтримали тільки 6 тисяч чоловiк, з яких лише 800 були озброєними. 7 червня 1703 р. відбулася перша пам'ятна битва куруцiв бiля села Довге, потім 15 лютого 1704 р. повстанці захопили замок у Мукачеві. І хоча в 1708 р. у Березькому комiтатi було прийнято закон про скасування кріпацтва, а також зроблено багато інших позитивних зрушень, повстання куруців потерпіло поразку від військ австрійців-лабанців.

У 1728 р. Мукачiвсько-Чинадiївська домiнiя перейшла до рук графiв Шенборнiв (всього перейшло 152 села, 4 мiста, 15 присiлкiв, 14.000 людей). Саме з цією феодальною родиною повязана нова хвиля нiмецької колонiзацiї. Приїхало понад 200 ремiсникiв та спецiалiстiв з виноградарства, вони заселили села Коропець, Березинку, Кучаву, Шенборн, Грабово, Пузняківці.

Для початку XIX століття характерний економічний підйом. На Закарпатті почав розвиватися капіталістичний уклад, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики. 27 березня 1848 р. в Ужгородi, у час угорської буржуазної революції та повалення монархії, проголошено Закон Угорщини "Про скасування крiпосного права та феодальних повинностей селян". Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Будучи не в силах протистояти їм, революційна армія потерпіла поразку. Монархія була знову відновлена.

У 1849 році Ужгород став центром Руського округу - нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже в 1850 році його було ліквідовано. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. У 1897 році з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї - Ужгородську електростанцію. У 1861 р. випущено першу газету на Закарпаттi "Карпатський вiсник"(угорською мовою). У 1865 р. закладено першу вугiльну шахту в селі Iльниця. У 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi. У 1896 р. на Закарпаттi було 123 поштовi вiддiли i жодного телефону. У 1907 р. збудовано перший театр в Ужгородi.

Разом з тим протягом 1870-1913 рр. iз закарпатських комітатів Австро-Угорщини до США офiцiйно виїхало 180.000 чол., а нелегально - 400.000 чоловiк. Iншими країнами виїзду були Уругвай, Канада, Аргентина, Австралiя.

Перша світова війна сповільнила темп розвитку нашого краю. У вересні 1914 р. стався прорив росiйських вiйськ поблизу Ясiня, Рахова, Ужка, те ж повторилося наприкінці жовтня 1914 р. у напрямі на Ужок i Яблунецький перевал. Було захоплено 15 сiл - Волосянка, Ужок, Стужиця, Ставне, Люта, Воловець, Ялове, Гукливе, Скотарське, Студене і т.д. Після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України, про це чітко було заявлено на з'їзді у Хусті 21 січня 1919 р.

Але 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович. Місто Ужгород стало адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки Закарпаття отримало сучасну архітектурну і культурну довершеність: у 1921 році Ужгород отримав лiцензiю на демонстрацiю кiнофiльмiв, у 1927 році тут створено єдину в Європi ромську школу, у 1929 році збудовано перший на Закарпатті аеропорт (в Ужгородi). До речі, 29 лютого 1920 р. у конституцiї Чехословаччини з'явилася назва Пiдкарпатська Русь. У 1920-i роки на Закарпаттi було 60 газет, з яких: 22 видавалися угорською мовою, 10 росiйською, 9 руською, 5 єврейською, 4 чеською, 4 українською та 6 мовно змiшаних. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 р. частина Закарпаття була передана Угорщині.
 
В іншій частині 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення - Карпатська Україна, з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.
Детальніше про ці події рекомендуємо переглянути документальний фільм "Собор на крові".  На місці цих подій цього року на честь сімдесятої річниці збудовано меморіал "Красне поле"
Цього року із 24 по 27 серпня (2009 р) скликаємо всіх небайдужих до історії України на реквієм "Перетворимо червоне від крові поле на співоче".
Детальніше про це найближчим часом.

До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла нашому краю яких-небудь істотних зруйнувань, хоча привела до значних змін у структурі населення Закарпаття. Причиною цього було приєднання краю до Угорщини. У воєнних діях приймали участь частини 4-го Українського фронту під командуванням генерала Петрова, які восени 1944 року завершили визволення краю. У боях за Закарпаття загинуло понад 10 000 радянських солдат. Пам'ять про них бережуть багаточисельні пам'ятники.

Період визволення приніс у життя краю значні зміни. Так, 26 листопада 1944 року відбувся перший з'їзд Народних комiтетiв, де було проголошено Манiфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. А вже 29 червня 1945 року, у Москві, було підписано офіційний договiр про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Після цього розпочинається період нової розбудови нашого краю: 18 жовтня 1945 року було відкрито Ужгородський Державний університет, у 1956 році було споруджено Теребле-Ріцьку ГЕС (на 130 млн.кВт/год у рік), у 1956 році пішов перший електровоз вiд Мукачева до Лавочного. Можна багато ще про що згадати, от, наприклад, що у 1946 році футбольна команда "Спартак" Ужгород стала Чемпiоном України, або про те, що у липні 1990 року Ужгород став місцем проведення Всесвiтнiх дитячих олiмпiйських ігор. Але саме в цей час було нанесено значної шкоди екології Карпатських гір та культурі нашого рідного краю.

І ось у серпні 1991 було проголошено утворення нової незалежної держави, яка тепер є однією з найбільших держав Європи - України. До речі, першими визнали незалежність цієї держави споконвічні закарпатські сусіди - Угорщина та Польща. Саме з новим періодом повязані такі крайові події, як: рiшення про закриття еконебезпечної Пiстрялiвської РЛС, створення на Закарпатті спеціальної економічної зони, проведення першого офiцiйного матчу збiрної України зi збiрною Угорщини по футболу, катастрофічні повені та снігопад 1998, 1999, 2001 років, які принесли людські жертви, розширення кількості вищих навчальних закладів, і нарешті, зустріч "Міленіуму" двох тисячоліть, двох століть, двох епох.




Хустський замок - фортифікаційна споруда, що існувала в XI-XVIII століттях у Хусті (нині - Закарпатська область, Україна). Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина та прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 р. і було закінчено за короля Бели ІІІ в 1191 році.

До замку із заходу, від річки Хустець, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні й досі. З цього будинку до замку вів підземний коридор.

При вході у зовнішній замок були великі в'їзні ворота, які захищала прямокутні вежі праворуч і ліворуч. Ці споруди з'єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою, тому що у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу. Уздовж дороги, що вела до воріт внутрішнього замку, знаходилися надвірні жилі будинки. Вежа над в'їзними воротами була найбільш укріпленою з південного заходу, де замкова стіна з'єднувалася з будинками внутрішнього замку.

Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширшки 8,5 м, через який вів перекидний міст. Піднятий міст перекрив прохід між зовнішнім і внутрішнім замком і закривав собою в'їзні ворота у внутрішній замок. Відразу ж за воротами на південному боці були розміщені жилі та адміністративні приміщення, казарми і корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі кілеподібні вежі, які захищали підступ до них. В одній з них, з північного боку, знаходився пороховий склад. Другий пороховий склад містився на північно-західній стороні замку.

На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для гармат. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь, глибина якого сягала 160 м. Він забезпечував гарнізон водою в період облоги.

Внутрішній замок (цитадель) міг захищатися і після взяття ворогом зовнішнього замку. Зі східного боку внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою кілеподібною вежею. Північну частину внутрішнього замку обороняла квадратна сторожова вежа, звернена до верхів'я річки Ріки. Зимові приміщення власників замку і коменданта знаходилися на другому поверсі внутрішнього замку, біля сторожової вежі. Літні приміщення знаходилися на південній стороні замку. Вони мали великі вікна, через які було видно ріку Тису і дорогу, що проходила під замком. У південній частині цитаделі стояла вежа, збудована в 1554 р. за наказом австрійського імператора Фердинанда І і тому носила його ім'я. Верхня частина вежі служила арсеналом, середня - каплицею, а нижня-пороховим складом.

Підхід до замку з боку села Бороняви обороняла Бубнова вежа з просторим залом без вікон. Тут також знаходився пороховий склад. На другому поверсі був світлий зал замкової каплиці, а вище - склад зі зброєю.

У північній частині замку, поблизу воріт, стояли цегляні будівлі з склепінням і вузькими вікнами. Це були хліви і стайні. Кухня і кілька кімнат знаходилися поблизу Бубнової вежі. У цій частині замку була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня. Біля неї протікав струмок, завжди повний свіжої води. Круті схили Замкової гори робили неможливим штурм замку одночасно з усіх сторін замок служив для захисту угорських володінь від вторгнень половців, але був зруйнований під час монгольського вторгнення в Подунав'ї і потім був перебудований в 1318.

У Хустському замку розташувався королівський гарнізон, який очолював комендант фортеці. Утримувати замок в належному стані, постачати продовольство і ремісничі вироби повинні були кріпаки, ремісники, дрібні торговці, які перебували в залежності від адміністрації фортеці. У 1577 р. Хустський замок був значно укріплений, збудовані окремі фортифікаційні споруди.

У 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Мараморошську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла. У 1660 р. турецьке військо вторглося в Марамарош і трансільванський князь Янош Кемень при підтримці австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укріпився в Хустському замку. Фортеця в той час була настільки укріпленої, що турки не насмілилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі, який залишив опис замку.

У 1677 р. загони куруців очолив граф Імре Текелі, який зробив Хустський замок одним з центрів повстання. 9 травня 1687 через зраду Мараморошського жупана в замок були введені австрійські війська.

Під час визвольної війни угорського народу замок був зайнятий без бою повстанцями. У 1706 році тут відбулися збори дворянства Трансільванії, яке проголосило незалежність князівства і скинення Габсбургів з угорського престолу. У 1711 замок зайняли австрійські війська. Однак у той час замок вже втратив своє стратегічне значення і основні сили з нього були виведені в Кошице.

У 1717 р. на Закарпатті скоїли останній напад кримські татари. Дванадцятитисячного орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після нападу на Дунайську ни


Форма входу
Календар новин
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Пошук
Інші наші сайти та друзі
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
день народження
сьогодні:  
 

Copyright IRS "DKZ" © 2017 |