Головна сторінка | Регистрация | Вход
Ср, 18.10.2017, 15:56
Приветствую Вас гість | RSS
Меню сайту
Яндекс.Метрика
Категории каталога
Про нас пишуть [12]
Матеріли про нас які знайдено у масмедіа
Визначні місця по маршруту рафтингу [2]
Історія, факти та легенди про знамениті місця проходження маршруту.
Історія Карпатського краю [2]
Історія та легенди про Закарпаття
Наше опитування
Дайте оцінку ідеї сайту
1. Відмінно
2. Добре
3. Непогано
4. Погано
5. Жахливо
Всього відповідей: 32
Міні-чат
Головна сторінка » Статті » Визначні місця по маршруту рафтингу

Велопробіг: гора "Стой-2004"
 

Источник: http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=516
16.11.2004

Як уже було сказано, думка про продовження веломитарств "народилася" спонтанно, під час споглядання зависних завзяттям велофанів, із яким вони виборювали першість на велозмаганнях в Ужгороді. Чомусь, подумалося що саме із цими "зверниголовами" зможемо прокласти не один цікавий і змістовний маршрут. І я не помилився: відгукнулися без вагань більше, ніж очікувалося. Невтішні прогнози погоди та дещо незручний для приїжджих недільний день відлякали декого із бажаючих, і це дещо облегшило організацію маршруту. Зрозуміло було одне: "для виконання поставленого завдання (необхідно було провести розвідку невідомого маршруту) група мала бути невеликою і "одношерстною", затятою і в достатній мірі професійною. До ускладнення виконання завдання додалося і те, що суботній дощ примусив засумніватися дизайнера у необхідності фотороздруку великих і детальних мап із точним маршрутом для кожної підгрупи. З тієї ж причини, як виявилося зранку, не були заряджені акумулятори для чотирьох рацій, які ох як би пригодилися (відсутнє сотове покриття). Крім того, одному із запланованих учасників заїзду, який мав GPS-прибор, підвернулася "шабашка"... Одним словом, було зрозуміло, що екстремальний маршрут ми проходитимемо у екстремальних умовах. Оскільки більшість прийняла виклик, та й до того двоє львівських велофанів уже телефонували з докладом про свою готовність на місці збору (поставили перед фактом...), із запізненням на одну годину від графіку ми таки вирушили... Два мікроавтобуси і уже традиційний для "ДКЗ" спальний вагончик, нафарширований всім необхідним із розрахунку кількаденної облоги гори Стой, утоптували свіжий асфальт на трасі в напрямку перевалу. На випадок дощу у нас були півтора десятка гірськолижних костюмів для переодягання, спальні мішки, намети, мангали... Татуревич прихватив навіть електростанцію, колонки із підсилювачем та чималий телевізор.(!)... Один із справжніх велофанів, не зважаючи на гіпс, що красувався у нього на правиці, добровільно погодився розділити з учасниками фінішну радість, підготувавши для цього вогнища і теплу вечерю.

У Сваляві нас уже дочікувалися троє далеко не першачків у подібних заходах, судячи із їх вигляду та укомплектованості спорядження. Стала очевидною ще одна проблема: група зібралася досить "різношерста". Від 13-річного Василька до 47-річного кінооператора, та від початківця у велоперегонах. який далі ніж до магазину від хати на своїх суперкрутих біциклях не заїжджав, до справжніх велостаєрів, звиклих долати по 200 км за день (за їх словами), якими були гості із Львова.

Ми прикинули, що маємо і чого не маємо, і автотехніка поїхала займати фінішну та стартову позиції, а основна група "для розминки" розпочала наїжджати на кілометри асфальтової дороги згідно з планом.

Уже через півтори години від моменту старту, максимально звільнившись від залишків "зайвого" вантажу, вся група рухнула в напрямку заповітної мети, акуратно об’їжджаючи невеличкі калюжки після вчорашнього дощу. Шаленим тренованим "старикам" нестримно хотілося екстріму, про що вони час від часу обережно запитували: "А де ж той екстрім, де нарешті підйоми...?". "Буде вам все, не пилуйтеся...", — відповідав їм, уже явно побачивши і відчувши ще один, чи не найбільший промах в організації походу. Я не врахував давно відомої мені впертості та затятості мого колеги — кінооператора. Він нізащо не захотів обміняти свій новий, досить нелегкий для тягання через гірські потоки велосипед. Хоча я пропонував йому свій — значно легший і зручніший для цього діла. І не зупинили ті дві худі ноги навіть кам'янисті залишки не так давно добротної бетонної дороги вверх. Операторська сумка із акумуляторами на плечах та відеокамера, а в додаток ще й його кількапачковий сигаретний денний раціон давали про себе знати. Тому, оскільки без камери не так весело і корисно, то мусили чекати цю купу з людини і техніки. Передні періодично зупинялися, дочікуючись задніх... Необхідно було розділитися на групи по витривалості і підніматися окремо, але відсутність амуніцій, про що йшлося на початку розповіді, натякала на хибність прийняття такого рішення. Небажаного екстріму на підйомі додали ще й наші чільні "старики", які спокусилися на добротну, на перший погляд, дорогу вздовж ріки замість нової і непроглядної, зате правильної. Міняти щось уже не хотілося. Зрештою, й самому було цікаво подивитися на зруйновану зсувом дорогу, якою колись "жигулями" виїжджали на Стой.

Один за одним перехід по "льодяному" гірському потоку, завалені камінням стежки, до невпізнання спотворенні бетонні залишки мостів (відповідь природи на бездумне втручання гомосапієнса) геть вибило із сил нашого замикаючого, який нарешті погодився віддати мені свій 20-кілограмовий. Поки добралися до чільної групи, інший зірвиголова — Михайло із своїми пішохідними замашками старого подорожуючого (по кілька разів щорічно туди вибирається, правда, з іншого боку) самовільно відколовся від групи у пошуках кращої дороги. Я ж вирішив "прошвирнутися” по траверсу, який хоча і в протилежному напрямку, але вів до вершини хребта. Ось тут і знадобилася б рація. Сигнали мого ревуна, що використовують на футбольних стадіонах, успішно гасили шум стрімкої гірської річки. Із присмаком гіркоти, подумки докоряючи декому за невиконання ним дорученнь, мені довелося знову спускатися у потік, де продовжували дочікуватися Михайла, що вперто розшукував загублену ним іменну флягу-термос ...

Втрачену ще одну годину дорогоцінного часу не вдалося надолужити уже спільними намаганнями всієї групи. "Молодняк" зі Львова — 40-річний фан із Діаною, дівчиною, яка вражала нас своєю витримкою, — погодилися “добровільно-примусово” розвідати стежку, що дещо скорочувала шлях до верхогір'я. Відтак всі попрямували за ними. На жаль, у рядах розвідників запанував сумнів, який підтвердили ще кілька "стариків", і вирішено було прислухатися голосу всієї групи. З огляду на той екстрім, який нас очікував при унікальному, на мій погляд, спуску із висоти 1000 м (саме на цій вершині ми опинилися за кілька сотень метрів до дороги, яку нещодавно ми долали на джипі із швидкістю 50 км/год), можна сказати, що рішення зробили правильним. Вся група, більшість якої складалася із тріалістів, із шумом занурилася у темряву ночі, що нестримно насувалася на Карпати. Подекуди виблискували маячки та кілька ліхтариків, які запасливі голови таки прихватили з собою. Мені знову довелося грати роль замикаючого разом із Іваном, що тепер переживав за цілісність своєї камери та вперто боровся із "курячою сліпотою"... В долині було прийнято рішення розділитися на дві групи, одна із яких мала по-стаєрськи пронестися по нічній дорозі і при потребі повернутися із мікроавтобусом за тими, хто видохся.

Всі, в тому числі і я, уже й не старалися акуратно об'їжджати калюжі, розміри і кількість яких відчутно збільшилися (у селі, поки ми піднімалися вгору, йшов дощ). Попереду нас очікувало тепло газдівського сучасного "шинку" із добрим пивом, теплим чаєм, розчинною кавою і привітним господарем.

Далі був силос із кучі велосипедів та велосипедистів у кузові грузового мерса, які одностайно визнали, що краще зле їхати, аніж добре йти. Через півгодини ми сиділи у приватній кав'ярні, де емоції хлопців, що наминали гарячі вареники із м’ясом та пивом, значно перевищили емоції компанії, яка святкувала чиїсь іменини... Вони були чисті, миті і пахнули одеколонами. Натомість ми були брудними, пітними і з червоними від задоволення та щастя мордяшками... Ось це, заради чого варто було їхати. Сподіваюся, що мою наступну пропозицію ці хлопці підтримають так само — не задумуючись...

Особисто я щиро вдячний всім за те, що не скиглили, не бідкалися, не злякалися... Це ж відноситься і до мене особисто. Отож, до наступних пригод, “молодняки” і “старики” ....

Категория: Визначні місця по маршруту рафтингу | Добавил: tyssa (28.03.2008) | Автор: Степан
Переглядів: 1080
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входу
Пошук
Інші наші сайти та друзі
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Copyright IRS "DKZ" © 2017 |
META - Україна. Українська пошукова система Экстремальный портал VVV.RU