— Цей проект, — говорить Степан Кирилович, — ніким не фінансований. Ми здійснили його власними силами. Зробили спеціально так, аби не бути від якихось спонсорів, що одночасно є учасниками проекту, залежними - такий його

Цим походом ставили за мету показати нові можливості туристичного Закарпаття, щоб зацікавити людей нестандартними видами відпочинку на природі, як ми це вже робили на спортивно-туристичному комлексі СТК«Синяк» узимку під час гірськолижного сезону. Хочемо, аби нас наслідували інші, аби пропонували нові ідеї активного відпочинку.

Тепер саме сезон сплавів, тому вдалися до рафтингу. До того ж рафтинг добре балансує із захопленням гірськими лижами. Тобто із одного виду на інший досить легко перейти. Перевага сплаву на човнах ще й у тому, що похід триває лише кілька днів, а вражень можна здобути на кілька місяців наперед. Головне — бажання відпочити в незвичних умовах.

...Цю ідею було підтримано любителями туризму не тільки з Мукачева та Ужгорода, а й із Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Рівного... Усі вони з’їхались на місцевість поблизу села Вишково Хустського району, де й відбувався початок сплаву. Але розпочалось усе з пригоди: по дорозі в перевантаженому «будиночку на колесах», причепленому до легковика Степана Жука, «вистрілили колеса». Коли ліквідували наслідки ДТП, насунулись хмари — у небі запахло грозою... Але рафтери, більшість із яких уперше збиралися пуститись на швидку течію гірської річки, незважали на ці прикрощі.

Смачно зварена тут же, просто неба, на вогні гаряча туристична страва, швидко підготовлені до спуску 2 резинові плоти (на майже півтора десятка чоловік), інструктаж голови обласної федерації водного туризму Віктора Шеремета додали настрою перед дводенним походом довжиною майже в 60 км.

...І нарешті спуск. Перші хвилювання далися взнаки: через необізнаність із «трасою», і недосвідченість рафтерів із малого човна, які пливли без інструктора, «флотилію» пороги річки розділили на дві частини. Довелося кільком учасникам ціною значних зусиль допливти до берега й перетягти човен на інший рукав водної течії. Ця пригода пішла на користь: екіпажі човнів стали уважнішими й надалі чітко стежили за поворотами звивистої Тиси, каменями, поваленими деревами та іншими бар’єрами, що зустрічались на шляху.

І навіть раптові команди штурмана В.Шеремета («Брати ліворуч!», «Брати праворуч!», «Табань!», !І р-р-раз, і два!» уже не сприймались так схвильовано, як на перших кількох кілометрах шляху. А які неповторні враження нас при цьому охоплювали!

Великий приплив адреналіну від маневрування на розвилках і долання перешкод. Зачаровано тішили душу захоплюючі карпатські краєвиди (з густою смугою лісу, прирічковою флорою і фауною, Хустським замком і сніговими Боржавськими полонинами в перспективі). Не можна всього й передати словами! Навіть пісень затягнули на кілька голосів. А ще фотографували, знімали на камеру, жартували й просто почувались єдиним дружним колективом справжніх чоловіків.

Приблизно 26 км за 2,5 год. спливли непомітно. Далі був не менш романтичний привал на ночівлю. Знову смачно приготовлені страви на вогні (спасибі поварам!), рибальство й навіть стрільба з дрібнокаліберної гвинтівки (тут по-голлівудськи екіпірувався підприємець Микола Саволій із Києва, який виявився супертуристом і просто чудовою людиною), а також розмови біля багаття під в’ялену рибу з пивом і нічліг у палатках...

Наступного дня протягом подолання іще 30 км шляху чудовий настрій лише подвоївся. Це попри те, що один із човнів почав «травити» (навіть довелося робити зупинку, щоб підкачати повітря), що великий човен-пліт на швидкій течії буквально знесло на мілину й по кам’яному дну ішов як по мінах, готовий у будь-яку хвилину бути проколотим... Здолали і підмостові перешкоди, і чергові пороги та корчові утворення. Зрештою, Тиса стала менш підступною й буквально розляглася на рівнині. А в нагороду — вид на королевський замок, Скелю (Скалу) Марії Терезії, зустрічі з місцевими рибалками й, нарешті, остаточна зупинка під Виноградовим біля підніжжя таємничої Чорної гори з чудовим скелястим пейзажем і багатою рослинністю. Там же, на місцевому кар’єр-озері відкрили купальный сезон, по-справжньому посвятивши себе в рафтери.

...Розлучались як справжні друзі: тиснули руки, бажали удачі, нових зустрічей, обмінювалися адресами.

А ось якими були враження одного із запорізьких студентів:

— Спасибі всім за хорошу компанію!!! Напам’ять про цей похід везу додому тарілку з автографами моїх нових друзів. Після цього хочеться спробувати ще більше чогось екстремального. Сподіваюся, з допомогою ДКЗ це стане можливим. Своїм особистим вкладом в хорошу справу прошу вважати пліт, який я, не задумуючись, подарував цій організації з надією, що мої земляки- запорожці зможуть випробувати на ньому все, що в ці дні випробував я.

До побачення, Закарпаття !!!

І справді, хочеться сказати: «До побачення!». Аби знову зустрітися з цікавими людьми, аби знову побачити унікальну закарпатську природу, аби знову поринути в полон неймовірних почуттів і адреналінового стану, що в кінцевому підсумку додають приємного настрою, здоров’я й бажання жити та зробити цей світ хоч трішечки кращим...

Р.S. У подальшому планується проводити нові рафт-походи. Для цього при ДКЗ планується сформувати “флотилію” з плавзасобів на дольових засадах ряду санаторіїв краю. Справу підтримали, як сказано вище, запорізці, а також представництво UMS на Закарпатті, київська турфірма «Рутенія». Отже, водний туризм повинен стати доступнішим...